Творча робота з проблеми

Альфою та омегою нашої дидактики нехай  буде пошук

і відкриття способу, при якому б учителі менше навчали,

а учні більше училися.

Я.А.Каменський.

        Соціальні перетворення в українському суспільстві докорінно змінили орі-єнтацію  в  галузі  освіти.  Нова освітня філософія  визначила  головну  страте-гію  педагогічної діяльності: спрямування навчально-виховного процесу на формування духовного світу  особистості,  утвердження  загальнолюдських цінностей,  розкриття потенційних можливостей та здібностей учнів.                                                                  

       Адже  змінився  і соціальний запит  суспільства до школи: це  насамперед формування особистості, спроможної на творчість, спрямованої до свідомого, самостійного   розвитку  своєї  діяльності,  до  саморегуляції,  яка  забезпечує досягнення  мети.  Іншими   словами,   суспільству   потрібна   сформована особистість – суб’єкт  діяльності, здатний  самостійно визначити мету  життя, планувати шляхи її реалізації, добирати соціально–значимі засоби її здійснення. Водночас – вміти відповідати за результати своєї діяльності.

       Одним із шляхів оновлення змісту освіти й узгодження його із сучасними потребами є орієнтація на розвиток компетентностей та створення ефективних    механізмів їх упровадження. Адже  саме набуття життєвоважливих компетен-тностей може дати людині можливість орієнтуватися у сучасному суспільстві, сприяє формуванню в особистості здатності швидко реагувати на запити часу[3].

       Як учитель хімії основну мету своєї роботи з учнями я вбачаю в тому, щоб розкрити потенційні можливості і здібності учнів. А також підготувати їх до життя в  сучасному суспільстві, де освічена людина не тільки і не стільки людина, що володіє знанням , а людина. яка вміє здобувати, набувати знання самостійно, робити це  цілеспрямовано, з  потреби, вміє  застосовувати  знання у  новій,  невизначеній, проблемній ситуації. Йдеться про розвиток компетенції,  що стає цінністю сучасного  суспільства.

        Коипетентісний підхід у системі освіти є предметом наукового дослідження І. Драча, Р.Бібік, О. Локшиної та ін. До проблеми компетентностей особистості звертаються такі вчені, як Н. Босак, О. Вознюк, І. Дроздова,           О. Мамчич, Л. Шевчук та ін. Наукове обґрунтування й конкретизація поняття «якість освіти» подано у працях В. Кальней, Г. Ковальової, Е. Логінової та ін..

        Найважливішою ознакою компетентнісного підходу є формування в учнів

здатності до самонавчання, що в майбутньому допоможе їм бути успішними та конкурентноздатними.

        Тому проблема над якою працюю я  сьогодні, це «Самостійна робота в рамках компетентісного підходу в навчанні хімії».

РОЗДІЛ 1. Самостійна робота в рамках компетентнісного підходу.

1.1.Розвиток ключових компетентностей учнів

       Сьогодні в Україні компетентнісний підхід визнано одним із напрямків модернізації освіти. Готовність українських педагогів запровадити компетентнісний підхід у системі освіти певною мірою виявляється в основних освітніх документах. Так, у Концепції загальної середньої освіти формування основних компетентностей особистості визначається як одне з головних завдань сучасної школи України. У Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти, що визначає вимоги до освіченості учнів і випускників основної та старшої школи, гарантії держави в її досягненні, передбачається забезпечення наступності і перспективності змісту освіти та вимог щодо створення передумов формування всіх видів компетентності учнів, акцентується на практичній та творчій складових навчальної діяльності учнів, удосконаленні навичок самостійної навчальної діяльності. Чим же зумовлена потреба впровадження компетентнісного підходу в українську освіту?

     Перш ніж дати відповідь на це запитання, розкриємо сутність компетентнісного підходу через його порівняння з традиційним підходом до навчання. Основна особливість компетентнісного підходу порівняно з традиційним (табл.), полягає в зміщенні акценту з нагромадження нормативно визначених знань, умінь і навичок до формування й розвитку в учнів здатності практично діяти, само розвиватися, застосовувати знання на практичці.

Характерні ознаки компетентнісного навчання

в порівнянні з некомпетентнісним

Некомпетентнісне навчання	Компетентнісне навчання
Наука – основа змісту освіти – розглядається як сукупність фактів, понять, законів і теорій	Наука – основа змісту освіти – розглядається як загальнолюдський досвід розв’язання проблем
Вивчення «основ наук» є головною і самодостатньою метою навчального процесу	Вивчення «основ наук» є засобом розвитку готовності розв’язувати життєві проблеми з використанням принципів наукового мислення
Вчитель ставить питання «Що?» і «Чому?» і відповідає на них разом з учнями	Вчитель ставить питання «Навіщо?» і «Як?» і відповідає на них разом з учнями
Методи і форми навчання залежать від змісту навчання	Методи і форми навчання використовуються як самостійні шляхи досягнення певних педагогічних цілей. Наприклад, групові форми роботи спрямовані на формування умінь співпраці
Застосування знань і вмінь обмежується навчальними ситуаціями	Застосування знань і умінь відбувається в життєвих (або наближених до життєвим) ситуаціях
Основний результат навчання: знання, уміння, навички, цінності	Основний результат навчання – осмислений досвід діяльності
Життєвий досвід учнів формується стихійно, за межами навчального предмета	Життєвий контекст і формування життєвого досвіду вводиться в межі навчального процессу як його значущі елементи
Нагромаджується і осмислюється досвід розв’язання навчальних завдань	Нагромаджується і осмислюється досвід розв’язання життєвих завдань
Оцінюється нагромаджений багаж дидактичних одиниць	Оцінюється здатність застосовувати нагромаджений багаж дидактичних одиниць у різних ситуаціях
Школа уводить людину від розв’язання складних життєвих проблем у галузь, наближену до «чистої науки»	Школа готовить людину до розв’язання життєвих проблем Школа вчить учнів покладатися на свою пам’ять, самостійність

      З таблиці видно, компетентнісний підхід не заперечує ролі знань, умінь і навичок, але він акцентує увагу на готовності учня використовувати отримані знання для розв’язання проблем, що виникають у реальному житті. При традиційному і компетентнісному навчанні кінцевим  результатом освіти є розвиток певних особистісних якостей, насамперед моральних, формування системи цінностей, самостійності, умінь учитися, готовності до діяльності тощо.

Різниця полягає в шляхах формування цих якостей. При традиційному підході виходять з того, що особистісних результатів можна досягти за рахунок набуття потрібних знань, а при  компетентнісному – через отримання досвіду самостійного розв’язання проблем. Цей досвід потрібний не як доповнення до знань, потрібна для їх закріплення на практиці, – як осередок, як смисл освітнього процесу.

Сьогодні рівень освіченості вже не визначається обсягом знань або їх широтою (енциклопедичністю), а визначається готовністю розв’язувати проблеми різної складності (на основі знань, умінь і навичок).

       Особливості сьогодення вимагають від сучасної школи формування особистості, високоосвіченої, суспільно активної, творчої, конкурентоспроможної, яка  використовує знання як життєвий інструмент, генерує нові ідеї, приймає нестандартні рішення, вміє критично мислити, володіє комунікативними здібностями, впевнено відповідає на виклик нового тисячоліття. В сучасному світі, в умовах гуманізації навчання особистісно-орієнтований підхід до навчання та виховання трансформується у компетентнісний підхід. Але у центрі уваги, як завжди, залишається особистість учня. Отже, одним із шляхів оновлення змісту освіти й узгодження його із сучасними потребами є орієнтація на розвиток компетентностей та створення ефективних механізмів їх упровадження[5].

Компетентнісний підхід в освіті на противагу «засвоєння знань» припускає освоєння учнями вмінь, які дозволяють діяти в нових, невизначених, проблемних ситуаціях, для яких заздалегідь не можна напрацювати відповідних засобів. Їх потрібно знаходити в процесі розв’язання подібних ситуацій і досягати необхідних результатів.

            Кожний творчо  працюючий учитель прагне, щоб радість відкриття  не покидала учня ні на жодному уроці. Тільки за  такої умови, як  стверджують психологи та педагоги, дитина  буде виховуватися та  творчо  розвиватися.

·        Просто знати – мало, потрібно вміти використати.

                                                                                   Гете

Компетентнісний підхід є посиленням прикладного, практичного характеру всієї шкільної освіти (у тому числі й предметного навчання).Цей напрямок виник із простих питань про те, якими результатами шкільної освіти школяр може скористатись поза школою. Ключова думка цього напрямку полягає в тому, щоб для забезпечення «віддаленого ефекту» шкільної освіти все, що вивчається, має бути включене в процес використання.

Основною цінністю стає не засвоєння суми відомостей, а освоєння учнями таких умінь, які дозволяли їм визначити свої цілі, приймати рішення й діяти в типових й нестандартних ситуаціях.

                     Хімія, як одна з фундаментальних природничих наук, має всі можливості формувати в учнів спеціально-предметні компетентності.  Предметна компетенція – це сукупність знань, умінь та характерних рис,  а на їх основі формуються загальнопредметні компетентності. До закінчення школи в учня повинні бути сформовані всі основні компетенції. Пізніше вони будуть лише доповнюватися та розвиватися. Ще із шкільної парти учень повинен усвідомлювати, де і як він зможе застосувати набуті знання, уміння та досвід. Адже за визначенням міжнародного департаменту стандартів для навчання компетентності – це спроможність кваліфіковано проводити діяльність, виконувати завдання або роботу[6].

Безперечно, для успішного засвоєння такої науки, як хімія, велике значення мають лабораторні роботи (досліди). Для експериментальної компетенції необхідне виконання експерименту під керівництвом вчителя з описом дослідів. Однак, для вміння аналізувати, порівнювати, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, робити висновки необхідні базові теоретичні знання основних понять, законів і принципів хімії.

Для оцінювання результатів роботи учнів на уроці істотне значення має виконання письмових завдань. Письмова робота дає можливість осмислити відповідь, перевірити її, виправити помилки.  

Немаловажне значення мають завдання для порівняння. Вони передбачають вміння аналізувати та порівнювати істотні ознаки об’єктів, що вивчаються, тобто, уміння встановлювати подібність та відмінність між предметами або їх окремими елементами і ознаками. Завдання краще подавати із зростанням складності, тобто, здійснювати перехід від окремого до загального.

        Ще недавно вважалося, що зміст освіти – це система наукових знань, навичок і вмінь, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток здібностей учнів .  Цим самим акцентувалася увага на самих знаннях, а для чого ці знання призначені залишалося на другому плані. В той же час зміст освіти повинен охоплювати не лише знання про природу,  суспільство, техніку, культуру й способи діяльності.  Він повинен передбачати досвід здійснення відомих способів діяльності, що втілюється разом із знаннями  в уміннях і навиках, досвід творчої, пошукової діяльності з розв’язанням нових проблем, перетворенням раніше засвоєних знань у нові способи діяльності.

·        Посередній учитель викладає, гарний – пояснює, видатний – показує, великий – надихає.

                                                                      Євген Ільїн

        Одним з кращих прикладів формування та розвитку життєвих компетенцій є використання таких методик, в  яких  використовуються принципи рефлексії, партнерство, неординарність, креативність, толерантність

         Працюючи над розробкою моделей уроків, вчителю треба прагнути побу-дувати їх на оптимальному поєднанні традиційних, перевірених часом принци-пів дидактики, таких як науковість, відповідність віковим особливостям з інно-ваційними підходами особистісно-орієнтованого навчання.

         Ознаками цієї технології є, на мою думку, такі: 
• учень усвідомлює мету уроку як важливу особисто для себе;
• засвоєння знань відбувається переважно під час активної діяльності учнів;
• учень – особистість з власним досвідом, тому результативність навчання у значній мірі залежить від уміння використовувати індивідуальний досвід дитини, задовольнити потреби кожного учня;
• при застосування активних методів навчання важливою є стадія ревокації, тобто актуалізації знань окремого учня, групи, класу в цілому;
• сучасний урок – це продуктивний урок, на якому учень відтворює набуті знання при опануванні нового змісту;
• ефективне навчання не може бути нудним;
• на уроках школярі вчаться вчитися, бо не можливо всього навчити, але      можна навчитися вчитися;

• важливою ознакою є надання школярам свободи вибору варіантів завдань, способів їх виконання, форм звіту за результати роботи;
•  діти пам'ятають, що право вибору завжди має врівноважуватися усвідомленою відповідальністю за свій вибір;
• на уроках оцінюють механізм творчості учнів, завдяки якому досягається результат;
• найважливішим джерелом мотивації є потреби та інтереси самих учнів.
        Компетентність як інтегрований результат індивідуальної навчальної ді-яльності учнів, формується на основі оволодіння ними змістовими, процесу-альними і мотиваційними компонентами, його рівень виявляється в процесі оцінювання.

    Ядро змісту хімічної освіти складають наукові факти i фундаментальні ідеї, методи хімічної науки, поняття i моделі, закони i теорії, покладені в основу побудови шкільного курсу хімії. Його системоутворюючими елементами є:
• чуттєво усвiдомленi уявлення про основнi властивості та явища оточуючого свiту, якi стають предметом вивчення в певному роздiлi хімії;
• основнi поняття теоретичного базису та ідеї і принципи, що їх об’єднують і є необхiдними для усвiдомлення сутi перебiгу хімічних явищ i процесiв;
• абстрактнi моделi, покладенi в основу теоретичної системи;
• формули, рiвняння i закони, що вiдтворюють спiввiдношення мiж речовинами, фiзичними величинами; 
• рiзноманiтнi застосування хімічних знань до розв’язання практичних завдань та наслiдки їх використання в пiзнавальнiй практицi.
       Таким чином, головною метою вчителя стає формування ключових компетенцій учнів за допомогою рефлексій їхніх дій, так як саме набуття життєво важливих компетентностей може дати людині можливість орієнтуватися у сучасному суспільстві, сприяє формуванню в особистості здатності швидко реагувати на запити часу.

1.2. Сутність самостійної роботи з  хімії.

            Досягнення потрібного суспільству рівня освіченості, розвитку індивідуальності на основі виявлення його природніх завдатків і здібностей. інтелекту, формування ціннісних орієнтацій. неможливе без послідовної наполегливої праці, готовність до якої закладається у шкільному віці.

           Відповідно до Основних напрямів реформи загальноосвітньої школи увага вчителів спрямована на всебічний розвиток пізнавальної активності учнів, прищеплення їм інтересу до навчання, формування навичок самоосвіти. У розпорядженні вчителя для цього є багато методів, і серед них особливу роль відіграє метод, який дістав назву “самостійна робота учнів”. Учень набуває знань в процесі самостійної навчальної діяльності, іде розвиток компетенції,  що стає цінністю нашого  суспільства. Тому на сучасному уроці виняткове місце займає самостійна робота в рамках компетентісного підходу.

        Під час формування компетенцій учнів навчальні заняття здійснюються таким чином, щоби вони сприяли набуттю учнями навичок самостійного пошуку відповідей на поставлені питання, самостійне розв язання проблемних ситуацій, умінь аналізувати факти, узагальнювати й робити логічні висновки. В учнів мають бути сформовані операції аналізу, синтезу, абстрагування, узагальнення. Такі операції є основою компетентісного підходу в навчанні.                    Самостійно знайдена відповідь —маленька перемога дитини в пізнанні складного світу природи, яка надає впевненості у своїх можливостях, створює позитивні емоції, усуває неусвідомлений опір процесу навчання.
         Самостійність у набутті знань проявляється лише завдяки власній діяльності з появою внутрішньої потреби в знаннях, пізнавальних інтересів, за-хопленості. В цьому розумінні самостійності насправді неможливо навчитися. Таку самостійність можна лише виховувати. У процесі самостійної роботи в уч-нів виробляється внутрішня пізнавальна потреба, вміння доказово міркувати, вдосконалюються розумові операції, виробляється професійне теоретичне мис-лення.
         Розвиток самостійності учнів – це мета діяльності як вчителів так і учнів, тому вчитель повинен створити умови для спонукання учня до самостійної ро-боти, такий режим самостійної діяльності, який би дав змогу реалізувати голов-ну мету – розвиток особистості учня, її творчого потенціалу. Найбільшу акту-альність набуває така організація самостійної роботи, за якої кожен учень пра-цював би на повну силу своїх розумових потенційних можливостей.[12]
          Самостійна робота учнів – це робота, котра виконується ними за завданням вчителя, без його безпосередньої участі (але під його керівництвом) у спеціально відведений для цього час. Для її виконання учні повинні докласти певних зусиль і відобразити в тій чи іншій формі результати своїх дій. Без самостійної роботи учнів неможливий процес оволодіння знаннями на різних етапах уроку[11]    

1.3. Організація самостійної діяльності учнів.

         Організація самостійної роботи учнів на уроках – важлива складова робо-ти вчителя. Самостійну роботу можна організувати на різних етапах навчання: під час підготовки учнів до сприйняття нового матеріалу, вивчення нового ма-теріалу, удосконалення знань та вмінь учнів, повторення.

       Будучи елементом загальної системи, будь-яка самостійна робота органічно пов’язана з усіма іншими її елементами. Такий зв’язок створюється завдяки тому, що всі форми роботи учнів на уроках підкорюються єдиним принципам. Головний з них –  спрямованість завдань на формування і розвиток основних понять хімії.Інший важливий принцип – це підпорядкованість завдань для самостійної роботи цілям розвитку з предметних і загальнонавчальних умінь. Систему самостійних робіт характеризує також те, що їх проведення передбачає ускладнення завдань.

          Виконання одних завдань готує учнів до розгляду того чи іншого питання програми; виконання інших є базою для його вивчення; робота з третіми застосовується для закріплення.

1. Етап орієнтації:

        Метою цього етапу є налаштування на вивчення нового матеріалу. Для підготовки учнів до кращого засвоєння нового матеріалу на початку уроку, як правило, проводять повторення. У цьому випадку можна організувати самостійну роботу. Завдання мають містити такі питання й вправи, щоби, вирі-шуючи їх, учні згадали ті поняття , без знання  яких не можна добре зрозуміти новий матеріал, закріпити такі вміння, без яких неможливе продуктивне засвоєння.. Самостійна робота може бути як фронтальна, так і індивідуальна за диференційованими завданнями різного рівня складності.

        Самостійне відкриття найменшої крупиці знання учнем надає йому велике задоволення, дозволяє відчути свої можливості, підвищує його у власних очах. Учень самозатверджується як особистість. Цю позитивну гаму емоцій школяр зберігає в пам’яті, прагне пережити ще й ще раз. Так виникає інтересне просто до предмета, а й, що є більш цінним,– до самого процесу пізнання – пізнавальний інтерес, мотивація до знань.

       Як це вирішується на навчальному занятті?

       Шляхом мотивації учнів («Немає інтересу – немає успіху!»)

Мотивація – головна сила, що рухає дидактичний процес. Вона посідає перше місце серед факторів, що визначають його продуктивність

                                                                                                              І. Підласий

          ЇЇ прийоми:                  

     • Загадка, таємниця.                               .

     • Проблемне питання, проблемна ситуація.

      Мотивація дозволяє акцентувати увагу дітей на досліджуваній темі, зацікавити їх.

2. Етап подання нового матеріалу

    Подання нового матеріалу може відбуватися в різних формах.  Незалежно від форми подачі нового матеріалу основні положення та тези вводяться поступово, у логічній послідовності. Учням можна дати можливість самостійно вивчити новий матеріал. Тут необхідно враховувати характер матеріалу і його доступність. Чим більше різних логічних зв’язків з між навченими й новими фактами, поняттями, тим краще буде сприйматися матеріал, а отже, він буде більш придатним для самостійної роботи над ним.

3. Етап структурованої практики.

      Струтурована практика як етап розвитку навчає учнів того, як спрямову-вати свою розумову діяльність у певному напрямку. Для цього вчитель крок за кроком виконує із учнями всі дії під час розвязування задач, пояснення досліду, характеристики поняття та ін.

4.  Етап керованої практики.

       Керована практика як етап уроку вимагає від учителя включення до плану уроку етапу, під час якого учні повинні самостійно виконувати певні вправи, використовуючи для цього щойно засвоєні знанння. Виконання завдань , дібра-них учителем, має на меті остаточно виявити тих учнів, яким щось незрозуміло з нової теми, допомогти кожрому індивідуально.  Під час виконання вправ учні допомагають один одному.До кінця практичної роботи всі мають засвоїти та зрозуміти новий матеріал.

5. Етап самостійної практики.

       Самостійна практика передбачає самостійне виконання учнями вправ без втручання вчителя. Це може бути фрагмент домашньої роботи або спеціально добрані вправи.

6. Етап перевірки розуміння.

       Перевірка розуміння матеріалу може відбуватися як у ході уроку, так і у  вигляді підсумкового тесту або короткочасної самостійної роботи.

7. Етап підсумкового завершення уроку.

   • усвідомлення учнями ситуа­ції досягнення мети;

   • відчуття успіху;

   • підкріплення позитивної мо­тивації.

        Широке застосування самостійної роботи учнів на уроках, таким чином, дає змогу успішно розв’язувати багато навчально-виховних завдань: підвищити свідомість і міцність засвоєння знань учнями; виробити в них уміння й навички, яких вимагає навчальна програма; навчити користуватися набутими знаннями і вміннями в житті, в суспільно корисній праці, розвивати в учнів пізнавальні здібності, спостережливість, допитливість.